Тиждень математики 2016-2017

Урочиста лінійка

1 учень

Увага! Увага!

Послухайте нас!

Цiкаву новину

Повідати час.

2-й учень.

Увага! Увага!

Не слухайте мимоволi.

Тиждень науки

Вiдкривається в школi.

3-й учень

Тиждень казковий, незвичний.

А зветься він — математичний.

Хто розум, увагу, винахідливість має,

Нехай у гостi до нас завітає.

4-й учень

А хто ще не встиг

Математику полюбити,

Ми з тим збираємось мiцно дружити.

Бо поведемо всiх по дорозi до знань:

Обчислнвь, задач, мiркувань та рiвнянь.

Цей тиждень, друзі, досить особливий
Час інтелекту, мрій, думок , змагань,
Ми славимо усіх наук царицю
І розум свій покажем без вагань.

Згадаєм нині формулу Герона,
Яку ти вже не раз писав,
Згадаєм також і Ньютона,
Біном якого пізнавав.
Хай в пам'яті воскресне Архімед,
Що за творіння славлений велике,
Відомий всім згадається Вієт,
Що формулу рівнянь зумів відкрити.

Відомий обдарований Декарт –
Творець координатної системи.
І Лобачевський – всіх учених брат,
Та скульптор геометрії – Коперник.

І нині славний Чебишов – титан,
Софія Ковалевська – наша прима.
Могутній їм даровано талант,
Їх розум – непохитна брила.

Думок великих та ідей творці, 
Що рід людський виношував століття, 
Крізь бурі перейшовши дні важкі, 
Переживуть тепер тисячоліття. 

Запам'ятай, що Гаусс всім сказав: 
« Є математика – царицею наук» 
І недаремно він заповідав 
Творити в вогнищі робіт і мук. 

Безмежна роль її у відкритті законів,
У створенні машин – повітряних, земних,
І було б важко нині без Ньютонів,
Що дала нам історія до наших днів.

Нехай не станеш Піфагором ти,
Яким у мріях вирости бажаєш.
Та будеш ти людиною завжди
І Україну вславиш добрими ділами. 

Математика, 5 класСІРНИКИ - НЕ ІГРАШКИ?(година цікавої математики)

Математика завжди була складною наукою для опанування її школярами. Звідси й завдання, яке стояло і стоїть перед учителем, -  розкрити багатоманітний її світ, показати можливості застосування математики серед повсякденних речей.

Задачі із сірниками завжди були популярними серед вчителів математики. Розв’язування таких задач  допомагає розвивати кмітливість і уяву школярів, що є дуже важливим при вивченні математики.

Мета: популяризувати математичні знання;

формувати уявлення про багатоманітний світ математики;

розвивати уяву, кмітливість, логічне мислення, творчі здібності учнів;

виховувати вміння працювати в парі, уважність.

Обладнання: коробки сірників (із розрахунку одна коробка на кожну парту), бонуси-фішки різного кольору: зелені – за колективні відповіді, сині – за індивідуальні відповіді.

ХІД УРОКУ:

І. Організаційний момент.

Учитель перевіряє готовність учнів до уроку, налаштовує їх на навчальну діяльність.

ІІ. Актуалізація опорних знань.

Згадуємо римську нумерацію у відповідності її до арабської, яку використовують на уроках математики.

І – 1;

V – 5;

Х – 10;

L – 50;

C – 100;

D – 500;

M – 1000.

Якщо пишемо числа більші або менші від вказаних, то користуємося принципом додавання або віднімання: ІV відповідає арабському числу 4 (на один менше від п’яти) , VІ – арабське 6 (на один більше від п’яти), ІХ – 9, ХІІ – 12,  ХL – 40,  LХХХ – 80 тощо.

Усні завдання на закріплення (учні відповідають індивідуально, за правильну відповідь отримують бонус від учителя):

- Зобразити за допомогою двох сірників як можна більше римських чисел (на виконання завдання 30 секунд, бонус - за кожне правильно складене число).

Відповідь: І, ІІ, V, Х, L.

- Зобразити за допомогою трьох сірників як можна більше римських чисел (на виконання завдання 30 секунд, бонус - за кожне правильно складене число).

Відповідь: ІІІ, ІV, VІ, ІХ, ХІ, LІ, С.

ІІІ. Формування мети і завдань уроку.

На початку уроку вчитель задає учням загадку:

Лежать у порядку дерев’яні малятка,

Білі, здорові, всі чорноголові.

Учитель: Правильно, це – сірники. Сьогодні для проведення уроку будемо користуватися сірниками.

Для розминки пропонуємо таку задачку:

Три сірники лежать на столі. Як прибрати середній сірник із середини, не торкаючись його?

Відповідь: Один з крайніх сірників кладуть поряд з іншим крайнім (так середній опиняється з краю).

Учень, який запропонував правильну відповідь, отримує бонус-фішку від учителя.

Учитель: Отже, ми сьогодні розв’язуємо задачі із сірниками. Але не забуваємо правило, що необережне поводження із сірниками може стати причиною пожежі.

ІV. Розв’язування задач.

Робота на уроці відбувається у парах. Пара, яка першою розв’язала задачу, отримує два бонуси, а пари, які виконали завдання вірно і вклалися у визначений час – один бонус.

На розв’язання кожного завдання учитель відводить не більше однієї хвилини.

1. Як зробити з двох сірників десять, не ламаючи їх?

Відповідь: Скласти з них римське число Х.

2. Чи можна з трьох сірників зробити шість, не ламаючи їх?

Відповідь: Так, необхідно з них скласти римське число VІ.

3. У даній неправильній рівності необхідно перекласти один сірник, щоб рівність стала правильною: VІ + ІV = ХІІ.

Відповідь: VІІ + V = ХІІ.

4. Чи можна з чотирьох сірників зробити сім, не ламаючи їх?

Відповідь: Так, необхідно з них скласти римське число VІІ.

5. Як з 8 сірників зробити три?

Відповідь: Скласти з них слово «три».

6. Візьміть 12 сірників і викладіть з них таку «рівність»: VІ – ІV = ІХ. Рівність, як бачимо, неправильна, бо 6 - 4 не дорівнює 9. Перекладіть один сірник так, щоб утворилась правильна рівність.

Відповідь: Можливі два варіанти: V + ІV = ІХ або VІ + ІV = Х.

7. Як з 13 цілих сірників, кожний з яких має довжину 5 см, покладених один біля одного, скласти метр?

Відповідь: Скласти слово «метр».

8. У даній неправильній рівності необхідно перекласти один сірник, щоб рівність стала правильною: Х - ІХ = VІ.

Відповідь: ХІ – ІХ = ІІ.

9. Додати до чотирьох сірників п’ять так, щоб утворилося сто. Спробуйте знайти два розв’язки.

Відповідь: Скласти із сірників слово «сто», а також можна скласти число 100.

10. У даній неправильній рівності необхідно перекласти один сірник, щоб рівність стала правильною: VІІІ + ІV = ХVІІ.

Відповідь: VІІІ + ІХ = ХVІІ.

11. З 9 сірників скласти 6 квадратів (можна накладати один сірник впоперек іншого).

Відповідь:

12. З 12 сірників викладено 4 однакових квадратів, як на малюнку, при цьому утворився ще один додатковий квадрат (великий). Необхідно прибрати 2 сірники (решту не займати), щоб утворилося два нерівних квадрати.

Відповідь:

13. З 10 сірників викласти 3 квадрати.

Відповідь:

14. У даній неправильній рівності необхідно перекласти один сірник, щоб рівність стала правильною: Х + Х = І.

Відповідь: ХІ – Х = І.

V. Підсумки уроку.

Учні підраховують кількість отриманих за урок фішок, називають цю кількість учителю, який таким чином визначає найкмітливішу пару та найкмітливішого учня на уроці.

VІ. Домашнє завдання.

Розв’язати задачі (з підручника: Бевз Г.П., Бевз В.Г. Математика: Підручник для 5 класу загальноосвітніх навчальних закладів. – К.: Зодіак-ЕКО, 2005. – 352 с.: іл.):

ВЕЧІР ПАМ"ЯТІ   М.В.ОСТРОГРАДСЬКОГО

Учениця. Є в історії математичних наук ім'я, яке займає одне з найпочесніших місць. Це — Михайло Васильович Остроградський — математик, механік, педагог, своєрідна непересічна особистість. Сьогодні ми поведемо з вами розмову про цю славетну людину.

Учень. Хутір Пашенна Кобеляцького повіту на Полтавщині — глушина глушиною. Десяток-другий хатин ніби загубилися в довколишніх степах, дібро­вах та широких луках, серед яких си­ньою змійкою звивається Псел.

Учень. Типовий маєток дрібного старосвітського поміщика XIX ст., куди новини з Петербурга доходили хіба що за два тижні. У власника хутора Василя Івановича Остроградського і його дружини Ярини Андріївни 24 вересня 1801 р. народилося четверте дитя. Немовля назвали Михайлом. Василь Іванович радів щасливому поповненню вже п'ятого покоління Остроградських і, загадуючи майбутнє сина, він, звісно, й гадки не мав, що історія позначить своєю увагою саме цей вересневий день.

Учень. У дитячі роки Мишко в усьому був схожий на своїх товаришів, хутірських хлопчаків. Мов реп'яхів, набирався він кріпацьких слів та звичок. Не раз помічала Ярина Андріївна, що в коморі та погребі не вистачало сала, квашених яблук. Та це ще півбіди. Насторожувала інша синова пристрасть — Михайлові кишені завжди були набиті якимось мотузяччям. Лазить він з тими мотузками по хатах та клунях, щось вимірює, над чимось міркує. Потім усе переводить в аршини, лікті, п'яді. Буваючи з батьком у Хорішках — сусідньому селі, може годинами спостерігати за вітряком. А вночі схоплюється, не може заснути.

(Півтемрява. За столом сидить батько, обідає. Мати стоїть біля ньо­го, схрестивши руки. Горять свічки.)

Мати. Боюся я за нього, дуже боюся. Може, хто наврочив? Чуєш, батьку?

Батько. Пусте (махає рукою). Не турбуйся даремно. Дитячі забави...

Незнайомець. (Стукає.) Гей! Чи є хто в цьому домі, вийдіть!

(Заносять хлопця, вкладають на лаві.)

Батько. Чого лементуєш ? Чи війна почалася?

Незнайомець. Не війна, добродію. Ваш син розбився.

Батько. Як?

Мати. Де?

Незнайомець. У Хорішках, з вітряка... Я цього дня і не збирався до млина. Але, запримітивши, що крила вітряка крутяться, запряг волів, звалив на воза два мішки жита й потягся на гору. Вже неподалік від вітряка побачив під самісінькими крилами хлопчину. За якусь мить крило підхопило малого, підняло над землею та й кинуло на стерню. Коли я підбіг до хлопчини, той лежав без жодного поруху, обличчя в крові, а в руках довга вірьовка.

Батько і мати. Ой, горе ж, горенько!

Батько. Синку, синку, може розкажеш, шо тебе понесло до вітряка?

Мати. Краще б ти з коня впав, а не з того дурбиголови!

Син. З коня я не впав би.

Мати. Дякую тобі, боже, живий …

Батько. То чого ж на вітряка поліз?

Син. Хотів заміряти крило.

Мати. І для чого воно тобі? На хуторі все обнишпорив, тепер до Хорішків добрався.

Син. Не знаю. Просто мені кортіло виміряти ті крила, які так легко крутять велетенські жорна.

Мати.(до батька). Як собі знаєш, а до Михайлика покличу знахарку. Лихий у ньому живе. Хворий він…

Батько. Яка там в біса хворість. Йому вчитися пора.

Мати. Хочеш і цього випровадити з дому

Батько. І цього. Йосип вчиться й цьому пора...

Учениця. У 1809 р. почалася Михайлова наука. Кілька днів Михайлик жив як уві сні, прощався з пашеннівськими хатами, деревами, пасікою, з усім, що стало таким дорогим і милим.

Учениця. Батько Остроградського був поміщиком, який походив з українського козацького старшинного роду. Прапрадід пройшов шлях від рядового козака до Миргородського полкового судді. Більшість з роду Остроградських обирали військову кар'єру і мали родинні зв'язки з представниками козацької старшини, які були носіями українських культурних традицій: Лисинками, Апостолами, Ланиковськими. У Михайлика була мрія теж стати військовим.

Учень. 1809 рік. Батько везе Михайлика в Полтаву й влаштовує в Будинок бідних дворян, де вихователем був відомий український письменник І.П.Котляревський.

Учень. 1810 рік. Хлопець вступає до Полтавської гімназії. 1817 рік. — Хар­ківський університет. Тут остаточно сформувався його математичний геній.

Учень. 1822 рік. Париж, Франція. Лекції математичного циклу в Сорбонні, знайомство й дружба з великими математиками й фізиками того часу: Лапласом, Коші, Буняковським, Пуассоном, Ампером. Усі вони вважали молодого Остроградського не учнем, а товаришем по науці, бо вже тоді Михайло Васильович вразив усіх незвичайними математичними здібностями, і вже тоді Паризька академія наук прийняла першу працю Остроградського «Теорія хвиль у посудині циліндричної форми».

Учень. 1828 рік. Остроградський повертається до Петербурга, де його обирають ад'юнктом Петербурзької Академії наук, а через три роки — ординарним академіком. І праця, праця, праця. До виснаження. Далі Остроградський працює в Морському Головному інженерному та Михайлівському артилерійському училищах, в Інституті інженерів шляхів та в Головному педагогічному інституті. Ці вузи дали чимало вчених: І.О.Вишнеградського — основоположника теорії автоматичного регулювання машин, М.П.Паукера — автора проектів найбільших споруд XIX ст., М.Ф.Ястрежембського — автора проектів найбільших споруд мостів. Вплив Остроградського на розвиток вітчизняної науки й техніки пояснюється не тільки геніальністю та широтою наукових інтересів. Педагогічному таланту Остроградського був неприйнятний догматизм. Він міг прочитати лекцію, не вдаючись до дошки, оцінити знання учня без екзамену. Високу оцінку передовим педагогічним ідеям Остроградського дали М.Г.Чернишевський, М.О.Добролюбов. Ось деякі із слів М.В.Остроградського про педагогіку і методи навчання учнів:

«У пошуках істини в людей не вистачає не думок, а порядку й системи».

«Ми пропонуємо ознайомити з елементами наук у найдоступнішій формі, більш простій, більш дохідливій, збуджувати інтерес учнів, не допускати перевтоми».

«Зацікавити дитину — саме в цьому один з найважливіших принципів нашої теорії».

«Розвивати самостійність мислення».

Учень. Вони стояли біля розчинено­го вікна: М.В.Остроградський і Т.Г.Шевченко. Тарас Шевченко, дивлячись кудись у далечину, читав: «По діброві вітер виє, гуляє по полю...». Вони познайомилися у 1840 р., коли вперше вийшов у світ «Кобзар». І подружилися на все життя — всесвітньо відомий математик і великий український поет їх

об'єднала любов до свого народу, до рідної землі. Молодому поетові Т.Г.Шевченку глибоко запали в душу захоплені відгуки про його вірші поважного вченого Остроградського. Михайло Васильович знав напам'ять майже всі твори Кобзаря. Т.Г.Шевченко писав: «Великий математик прийняв мене з розкритими обіймами, як земляка і як свого сім'янина, який відлучився кудись. Спасибі йому».

Учень. Смерть Т.Г.Шевченка 10 березня 1861 р. стала для М.Остроградського особистою втратою. Відчуваючи, що і йому вже недовго жити, учений все частіше повторював у думках слова Шевченкового «Заповіту»:

Як умру, то поховайте

Мене на могилі

Серед степу широкого

На Вкраїні милій...

Прибувши востаннє в Пашенну, він сказав: «Як умру у себе... так поховайте мене, щоб мені видно було і Пашенну, і Довгу, і Глибоке».

У грудні 1861 р. академік зліг. Тільки чудо могло його врятувати. Але чуда не сталося...

Учениця. 19 грудня Остроградський втратив свідомість. Та незабаром ніби прокинувся, розплющив око, обвів поглядом присутніх:

—Син. Де мій син?

—Я тут, батьку!

—Візьми олівець і пиши. Тільки швидше. Над цим я бився все життя.

-І...

Михайло Васильович замовк. Нитку тиші обірвали 12 ударів годинника. Був полудень20 грудня 1861 р. його на завжди прийняла у своє лоно Полтавська земля.

(Звучить пісня «Думи мої, думи мої» на слова Т.Г.Шевченка.)

Учень. У Полтавському педагогічному університеті, розташованому на вулиці М.В.Остроградського, відкрито перший у країні народний музей ученого, а в Хорішківській середній школі, що поблизу села Пашенівка Козельщинського району, обладнана кімната-музей.

(Учениця демонструє різні фотографії із життя М.В.Остроградського та фотографії місць, пов 'язаних з М.В. Остроградським та коментує їх.)

Учениця. Сучасники М.Остроградського відзначали його глибокий інтерес до рідної землі, до української мови, народних звичаїв, його шанобливе ставлення до своїх предків. Перебуваючи на вершині слави, вшанований за свої наукові праці в Європі, Остроградський тримався надзвичайно просто, не любив говорити про свої особисті заслуги, але своє походження з полтавської знаті він високо цінував. Удома він розмовляв українською мовою. А коли говорив російською чи французькою, то з досить помітним акцентом. Михайло Васильович був математиком світової величини, його обрали академіком найвідоміших академій наук, як то в Римі, у Нью-Норку, Туріні, членом-кореспондентом Паризької академії наук. Він працював професором відомого колегіуму Генріха ІV у Франції. Він же першовідкривач багатьох досить важливих теорем і методів. За 40 років своєї наукової діяльності він написав більше 100 наукових праць з різних розділів математики, математичного аналізу, фізики, аналітичної механіки. Він — автор підручників «Посібник початкової геометрії», «Програма і конспект тригонометрії для військово-навчальних закладів».

Учень. Михайло Васильович залишив велику педагогічну спадщину своїм нащадкам. Він був добрим викладачем, цікавився питаннями методики й педагогіки, підготував багато вчителів математики, методистів, авторів підручників та навчальних посібників. Він добирав педагогічні кадри, керував методичною роботою викладачів кадетського корпусу, організовував роботу: підготовки підручників для середніх вищих навчальних закладів.

Учениця.

Михайло Остроградський — це великий вчений.

Він народився у селі Пашенна,

В губернії Полтави, Кобеляцького повіту

І за життя відомим став усьому світу.

Гігант мислитель і гігант фізично

Він з діда-прадіда українець корінний.

Як не крути, а факт це — історичний.

Родився, вчився і помер — і все на ній.

На Україні, де Шевченка слово

За душу не його лише взяло,

В країні, де ненавидять окови.

Де має геніїв найменшеє село.

Він від Пашенної до Парижа проклав дорогу

І всім довести зміг,

Що з хутірця незнаного й малого

Думки й визнання вирвуться у світ.

З країн далеких серцем рвавсь в країну.

Де дух козацький прадідів літав.

Він так любив домівку Україну,

Що з усіх доріг сюди лиш повертав.

Своїм талантом у математиці-науці

Він світ учений приголомшив враз,

І перед ним схилили голови учені —

Фур'є, Пуассон, Коші і Лаплас.

Він теореми недоведені доводив,

І неможливе прагнув досягти,

Й до всього розумом своїм доходив

І не згубив при цьому доброти.

І до останньої хвилини був фанатом

Науки із гармонії й краси.

Він синові сказав: «Про це — все життя я думав,

Бери скоріше олівець... пиши...пиши...».

Й закрив вуста, заплющив мудрі очі.

Навік забрав з собою відкриття.

Можливо, вічний як двигун зробити,

А чи продовжить він людське життя.

Він тайну забрав у вічність із собою,

А нам залишив спадщину навік.

Михайло Остроградський!